Сімейне консультування і психотерапія як основні види психологічної
допомоги сім'ї є чи не найбільш затребуваними у суспільстві видами
психологічної допомоги. Разом з тим їх науково-методичне забезпечення з
урахуванням вітчизняних соціокультурних умов є чи не найменш розробленою
ланкою у сфері теорії і практики консультування і психотерапії.
На наш погляд, такий стан пов'язаний, перш за все, з
недостатнім вивченням самої сім'ї як феномену соціального життя:
вітчизняна психологія фактично не має ґрунтовних досліджень, у яких би
розкривались закономірності функціонування сім'ї, виявлялись
психологічні характеристики здорової сім'ї і сімейної патології,
простежувалась динаміка особливостей сім'ї в історичному аспекті тощо.
До інших факторів, які утруднюють розробку як теоретичних, так і
практичних аспектів сімейного консультування і психотерапії,
відносяться:
3 недостатня вивченість сім'ї як клієнта психологічної
консультації;
3 проблеми професійної ідентифікації сімейних консультантів і
психотерапевтів та їх підготовки;
3 недостатня визначеність стосовно ключових понять галузі,
видів, форм та стратегій надання психологічної допомоги сім'ї,
теоретико-методичних підходів, які доцільно адаптувати та розробляти в
наших умовах.
Пропонований посібник замислювався авторами саме таким, у якому
були б розглянуті означені вище проблеми сімейного консультування і
психотерапії і який би в цілому давав психологу, особливо початківцю,
широку наукову-методичну основу для роботи у галузі психологічної
допомоги сім'ї.
Посібник підготовлено на основі власних досліджень авторів, що
включали як основну ланку аналіз і узагальнення особистого досвіду
роботи у галузі індивідуального і сімейного консультування і
психотерапії.
При підготовці посібника свої завдання автори вбачали в
наступному: систематизувати наукові дані, що стосуються сучасної
української сім'ї в контексті впливу на її функціонування як зовнішніх,
так і внутрішніх чинників; проаналізувати на основі даних літератури та
власних досліджень специфіку сім'ї як клієнта психологічної консультації
і висвітлити характерні для суспільства види, форми і стратегії надання
їй психологічної допомоги; розглянути найпоширеніші моделі сучасної
сімейної психотерапії і консультування та узагальнити досвід їх
використання у наших умовах; представити розроблені у ході досліджень
власні теоретико-методичні підходи в сімейному консультуванні і
психотерапії з їх обґрунтуванням.
Вирішуючи ці завдання, автори подекуди демонструють різні
уподобання стосовно теоретико-методологічних принципів і, відповідно,
технічного інструментарію у консультативній і психотерапевтичній роботі з
сім'ями. Разом з тим вони мають спільні погляди у розгляді таких
принципових для галузі сімейного консультування і психотерапії тем, як
визначення ключових понять, проблема професійної ідентифікації сімейних
консультантів і психотерапевтів, питання підготовки спеціалістів з
сімейного консультування і психотерапії. Коротко охарактеризуємо ці
погляди і почнемо з визначення ключових понять.
Упродовж останнього десятиліття у Європі і світі все більшого
розповсюдження і визнання набуває нова концепція психотерапії, згідно з
якою психотерапія розглядається як самостійна дисципліна, що не
зводиться ні до медицини, ні до психології і являє собою унікальну
гуманітарну практику. Вона базується на досягненнях як психології і
медицини, так і філософії, філології, педагогіки, соціології та інших
сфер гуманітарного знання і передбачає не стільки охорону і лікування,
скільки психологічний розвиток людини та соціуму (А. Прітц та ін.)
Як показав XІ Конгрес Європейської Асоціації психотерапії, що відбувся у
липні 2003 р. у Львові, такий погляд на психотерапію знаходить
підтримку і серед значної частини українських психологів і
психотерапевтів, у тому числі і в авторів цього посібника.
У зв'язку із зміною загальних концептуальних уявлень стосовно
психотерапії відбуваються зміни і в поглядах на сімейну психотерапію: її
все частіше представляють як певну інтеграцію медичної, психологічної і
соціальної моделей роботи з сім'єю (Дж. Браун, Д. Крістенсен, А. Я.
Варга, А.В. Черніков, Є.Г. Єйдеміллер та ін.).
Інша характерна риса сучасних підходів у галузі сімейної
психотерапії полягає у визнанні її окремим напрямом психотерапії.
Специфічними ознаками цього напряму є:
3 розгляд сім'ї як живого організму, як системи, у зв'язку з
чим об'єктом психотерапевтичної допомоги виступає вся сім'я в цілому;
3 метою роботи є зміна скоріше стереотипів взаємодії і
взаємостосунків у сім'ї, ніж індивідуальних характеристик її членів.
Зрештою зміна цих внутрішньосімейних стереотипів і забезпечує
зростання потенційних можливостей кожного члена сім'ї. Таким чином,
узагальнюючи, можна сказати, що сімейна психотерапія являє
собою сукупність психотерапевтичних впливів на сім'ю як систему з метою
оптимізації її функціонування через зміну взаємодії і взаємостосунків
членів сім'ї. В основі даного визначення, як видно, лежать положення
системного підходу, з яким фактично і пов'язане виділення сімейної
психотерапії в окремий, самостійний напрям.
Разом з тим сьогодні в сімейній психотерапії існують течії і
школи, які поєднують ідеї системного підходу з ідеями психоаналізу,
поведінкової терапії, гештальт-терапії, психодрами та ін. У цих випадках
сімейна психотерапія набирає ознак відповідної теорії особистості, ідеї
якої долучаються до базових положень системного підходу. Такі тенденції
знайшли відображення і в деяких розділах нашого посібника.
Що стосується сімейного консультування і його співвідношення з
сімейною терапією, то ми вважаємо, що це різні види діяльності, хоча на
практиці вони часто зливаються. І консультування, і психотерапія
використовують одні і ті ж теоретичні знання і схожий набір технічних
засобів. В обох видах психологічної допомоги має місце
психотерапевтичний процес, але вони відрізняються один від одного за
тяжкістю ситуації, в якій перебуває сім'я, рівнем складності її проблеми
та цілями діяльності.
Сімейне консультування є короткотривалим процесом,
який в основному спрямований на допомогу і підтримку сім'ї у розв'язанні
актуальних, ясно усвідомлюваних проблем, які нещодавно проявились.
Сімейна психотерапія – це довготривалий процес, більш
глибокий, у якому, крім розгляду актуальної сімейної ситуації, як
правило, має місце аналіз минулого сім'ї та сімейна реконструкція.
Перейдемо до другої із вказаних вище тем – проблеми професійної
ідентифікації сімейних консультантів і психотерапевтів. Перше питання,
яке виникає у контексті даної теми, стосується дискусій про те, хто може
надавати психологічну допомогу сім'ї. Це питання є актуальним для
нашого суспільства у зв'язку з тим, що кризова ситуація з сім'єю, з
одного боку, і відсутність правового поля, яке б законодавчо
закріплювало норми і правила надання психологічної допомоги, з іншого,
сприяють тому, що у даній галузі працює багато людей, які не мають
спеціальної освіти і у своїй діяльності керуються власними «концепціями»
стосовно сім'ї, взаємостосунків у ній, виховання дітей тощо. Близьке
знайомство з такого роду практикою часто виявляє її невідповідність не
тільки рівневі знань та етичним нормам, досягнутим у галузі
психологічного консультування і психотерапії, але й взагалі нашій
культурі і традиціям. Отже, на питання про те, хто може надавати
психологічну допомогу сім'ї, відповідь очевидна – це має бути
спеціаліст, який отримав професійну переддипломну підготовку у сфері
психології, медицини чи соціальної роботи і післядипломну освіту з
надання психологічної допомоги, тобто йдеться про професіонала у галузі
психологічного консультування і / чи психотерапії.
Друге питання, яке вимагає прояснення у даному контексті, можна
сформулювати так: який професіонал може називатись сімейним
психотерапевтом (консультантом)? Це індивідуальний психотерапевт, який
цікавиться сім'єю? Чи це груповий психотерапевт, що застосовує загальні
техніки і прийоми групової психотерапії у роботі з сім'єю? Чи це саме
сімейний психотерапевт, який сповідує ідеї системного підходу до сім'ї ?
На ці питання не так легко відповісти, враховуючи наші соціокультурні
умови. По-перше, як показує досвід, проблемну сім'ю, усю разом,
надзвичайно важко залучити на прийом до спеціаліста. У зв'язку з цим
більшість вітчизняних фахівців працюють із сім'єю опосередковано,
здійснюючи фактично індивідуальну роботу з приводу сімейних проблем чи
прийом сімейної пари (матір – дитина, подружжя тощо). По-друге, існує
точка зору, згідно з якою метод спільної роботи з усією сім'єю є не
зовсім адекватним для нашої сім'ї у зв'язку з її значними
соціально-психологічними відмінностями від сім'ї на Заході, де
створювався і розвивався вказаний метод ( А.Ф. Копйов та ін.).
Разом з тим відзначимо, що у міру оволодіння сучасними методами
сімейної психотерапії все більше спеціалістів, які працюють з сім'ями,
акцентують на необхідності системного підходу до роботи з сім'єю, тобто
визначаються як системні сімейні психотерапевти. Поділяючи такий підхід,
уточнимо, що важливим є не те, яку базову психотерапевтичну освіту
отримав спеціаліст (психоаналітичну чи іншу), а те, як, працюючи із
сім'єю, він себе декларує, чи лежать ідеї і цінності сімейної терапії, в
сучасному її розумінні, в основі його діяльності. Справа в тому, що
можна працювати з людиною індивідуально, але мислити при цьому в
категоріях цілісної сімейної структури, тобто досліджувати сімейний
контекст життя клієнта, розглядати його особистісний конфлікт як
відображення сімейних проблем і, навпаки, сімейні труднощі (конфлікти
між чоловіком і дружиною чи між батьками і дітьми) як наслідок
особистісних конфліктів. За ствердженням Є.Г. Єйдеміллера і О.І. Шапіро,
суть діяльності сімейного психотерапевта – в інтегративності ,
в поєднанні індивідуального і міжіндивідуального підходів для вибудови
нової цілісної сімейної структури. Головне для нього – дослідити, як
сім'я і індивід діють одне на одного, змінюють одне одного і використати
це для блага сім'ї і кожного її члена.
Наступна тема, що тісно пов'язана з попередніми, стосується
питання про те, як стати в України професіоналом у галузі сімейної
психотерапії і консультування, тобто питання підготовки спеціалістів. У
даному випадку ми маємо на увазі післядипломну спеціалізовану освіту (підвищення
кваліфікації з сімейного консультування і психотерапії) , яка б
відповідала європейським і світовим стандартам і була офіційно визнаною в
Україні. Як відомо, міжнародні стандарти підготовки фахівців з сімейної
психотерапії і консультування передбачають виконання трьох програм:
власне учбової підготовки у галузі теорії і методів сімейної
психотерапії і консультування, досвіду власної сімейної реконструкції,
проведення роботи з сім'єю під керівництвом супервізора. Об'єм цих
програм варіюється у залежності від виду спеціалізації (сімейне
консультування чи сімейна психотерапія) . В цілому тривалість
навчання складає від двох до чотирьох років.
У наших умовах вирішення проблеми відповідної підготовки
спеціалістів потребує розгляду двох її важливих аспектів: першого, що
стосується змісту і об'єму навчання (чого, в якому об'ємі і як
навчати) і другого, пов'язаного із сертифікацією спеціалістів
(які установи чи організації можуть забезпечувати як навчання, так і
видання адекватних вищеозначеним стандартам свідоцтв) .
Що стосується першого аспекту, то в перспективі створення
ефективних програм підготовки сімейних консультантів і психотерапевтів
пов'язане із розгортанням власних досліджень у галузі сімейної
психології, яка вивчає розвиток людини у сімейному оточенні,
психологічні особливості внутрішньосімейних стосунків, адаптацію сім'ї в
соціумі тощо. Поки що ця сфера у вітчизняній психології тільки
формується. Тому, враховуючи актуальну потребу сімейних психологів у
спеціалізованій освіті, доцільно адаптовувати до наших умов найбільш
прийнятні програми підготовки західних інститутів професійної
психотерапевтичної освіти.
Розгляд другого аспекту проблеми – сертифікації спеціалістів –
показує, що офіційно зареєстровані в Україні освітні заклади, як
правило, не мають програм підготовки сімейних консультантів і
психотерапевтів, які б відповідали міжнародним стандартам і, отже, не
видають адекватні їм свідоцтва. У той же час такі програми мають і
здійснюють деякі з професійних асоціацій, що діють на території України і
СНД (наприклад, Українська спілка психотерапевтів (УСП),
Міжнародне товариство кататимного переживання образів і імагінативних
методів у психотерапії і психології (МТКПО), Асоціація практикуючих
психологів Львівської обл. (АППЛО) та ін.). Навчання за цими програмами,
як правило, здійснюється на основі ідейної та організаційної співпраці з
визнаними міжнародними асоціаціями, які допомагають у теоретичній і
методичній підготовці, організації супервізій, стажуванні вітчизняних
фахівців у відомих міжнародних центрах тощо.
Отже, спеціалізована підготовка з сімейної психотерапії і
консультування, наближена до міжнародних стандартів, в Україні все ж
таки є. Втім, поки що залишається відкритим питання про офіційне
визнання сертифікатів, отриманих у результаті навчання за вказаними
програмами.
Уявляється, що одним із шляхів розв'язання даної ситуації може
бути розробка принципово нової системи підвищення кваліфікації
педагогів, психологів, медичних і соціальних працівників (наприклад,
при інститутах підвищення кваліфікації, центрах практичної психології,
що мають право на навчання і видачу кваліфікаційних посвідчень) ,
яка б враховувала міжнародні стандарти у підготовці сімейних
консультантів і психотерапевтів і передбачала співробітництво у цій
справі з визнаними професійними асоціаціями. Плідний досвід саме такого
розв'язання проблеми має, наприклад, Школа індивідуального і сімейного
консультування, що створена об'єднаними зусиллями вищезгаданої АППЛО та
Українським науково-методичним Центром практичної психології і
соціальної роботи Міністерства освіти і науки України.
Уявляється також, що розв'язання означеної ситуації, як і інших
питань, що стосуються надання психологічної допомоги сім'ї і підготовки
спеціалістів до роботи у цій сфері, пов'язане із розробкою та
прийняттям в Україні Закону про професійну діяльність у галузі
психологічної допомоги, який би визначав її правові, соціальні,
організаційні та економічні основи і регламентував би в тому числі норми
підготовки спеціалістів, а також умови і порядок їх сертифікації,
ліцензування та контролю.
Що стосується викладу навчального матеріалу посібника, то його
структура відповідає викладеним вище меті і завданням авторського
колективу. У двох главах першої частини розглядаються
соціально-психологічні особливості сучасної української сім'ї, специфіка
її виявлення як клієнта психологічної консультації, основні види, форми
та стратегії роботи з сім'єю у наш час.
Друга частина посібника присвячена розгляду найвідоміших
моделей сучасної сімейної психотерапії в контексті їх використання у
наших соціокультурних умовах.
У третій частині, яка присвячена вітчизняним розробкам у галузі
психологічної допомоги сім'ї, представляється ряд розроблених авторами
теоретико-методичних підходів у сімейному консультуванні і психотерапії –
християнсько зорієнтований, екзистенційно-діалогічний, особистісний,
побудований на ідеї Часу як концептуальній основі сімейної психотерапії.
Матеріали посібника, присвячені розгляду різних
теоретико-методичних підходів у сімейному консультуванні і психотерапії,
широко ілюструються випадками з власної практики авторів, на прикладі
яких аналізуються можливості застосування певного підходу у наших
умовах. Реальні імена людей та їх життєві ситуації у цих прикладах дещо
змінені з метою збереження анонімності.
Відповідно до традиційної структури навчальних видань, кожна
глава посібника супроводжується запитаннями і завданнями для контролю
знань, а також списком рекомендованої літератури.
Ціна 23,00 грн
|
